0
- 1

Свої права ти добре знай,
їх шануй і захищай.


Навчально-методичний посібник


У посібнику даються теоретичні матеріали соціально-правових основ захисту прав дитини та різноманітні практичні матеріали для роботи з дошкільниками.
Метою посібника є поглиблення знань педагогів про соціально-правові основи захисту прав дитини, ознайомлення з правами на основі Конвенції ООН Про права дитини та виховання правової культури у дітей дошкільного віку, формування правової культури батьків.
Посібник рекомендовано для використання в практичній роботі в педагогічних колективах ДНЗ.

Зміст
Вступ
І. Соціально – правові основи захисту прав дітей.
1.1. Конвенція ООН «Про права дитини» - головний міжнародний документ щодо захисту дітей.
1.2. Закони України про права дитини - основа соціально-правового і педагогічного механізму захисту дітей.
1.3. Форми жорстокого поводження з дітьми.

ІІ. Напрямки роботи ДНЗ з правового виховання

ІІІ. Додатки.
Програма «Свої права ти добре знай, їх шануй і захищай».
Зразки роботи з кадрами.
План роботи з батьками.
Зразки конспектів роботи з дітьми.
Літературні твори. Ігри, вправи для дітей.

ВСТУП,
Вислів «Діти – наше майбутнє» аж ніяк не є просто красивою фразою. Доля будь - якої спільноти, нації, держави в майбутньому залежить від того, якими будуть якості людей, котрі населятимуть її. Інвестиції, зроблені у дитинство ніколи не завдадуть збитків – вони повернуться у суспільство сторицею.
Найважливішим досягненням системи освіти в правовому вихованні дітей дошкільного віку за останні десятиліття є її переорієнтація на принципи гуманізації, на виховання підростаючого покоління в дусі загальнолюдських цінностей та ідеалів миру. У світлі цього визначаються два найважливіші завдання: соціальна - суттєва зміна положення дитини та педагогічна - формування елементарної правової культури юних членів суспільства.
Аналізуючи сучасний стан проблеми - правового виховання дітей дошкільного віку та правового виховання школярів, слід зазначити, що в умовах гуманізації та демократизації нашого суспільства головною причиною її актуальності є зрослий інтерес до індивідуальності, особистості. Сьогодні стало очевидним, що суспільству потрібна соціально зріла, вільна особистість, що володіє правовими знаннями.
Погіршення становища проживання дітей в зоні АТО, зниження показників здоров'я, благополуччя, зростання соціальної дезадаптації дітей, що виявляється в порушенні норм моралі і протиправних діях, ранньої алкоголізації та наркоманії, криміналізації вимагають активізації державної політики в інтересах дітей. Нові підходи полягають у визнанні дитинства як повноцінного етапу, природного періоду життєдіяльності кожної дитини.
Забезпечення такого підходу можливе лише при створенні та забезпеченні державою відповідних умов. Поставлена задача може бути вирішена за допомогою зміни підходів до виховної діяльності, відмови від авторитаризму у вихованні, що, в свою чергу, передбачає побудову всього процесу через багатосторонню діяльність, засновану на взаємодії, співробітництві, повазі, довірі до дитини, через створення в цьому процесі умов для його самореалізації. Правове виховання дітей дошкільного віку безпосередньо пов'язане з посиленням уваги до реалізації прав дитини.
Значний внесок у розвиток теорії, методики і практики виховання дітей дошкільного віку, формування правової культури правового виховання дошкільнят різних соціальних груп суспільства внесли філософи, юристи, педагоги, психологи, вчителі-практики.
У різні періоди розвитку освіти проблеми правового виховання розглядалися в роботах Н.П. Вербицького, І.Ф. Рябко, Е.В. Татарівдевої, В.В. Тишенко. Основою для побудови навчально-виховного процесу, спрямованого на формування морально-правової свідомості та поведінки, є ідеї А.С. Макаренко. Значимі для дослідження роботи Л.С. Виготського, В.А. Сухомлинського, в яких педагогічний процес розглядається на основі гуманістичного принципу співробітництва дорослих і дітей.
Необхідність з ранніх років формувати у дитини почуття віри в себе, в свої права і обов'язки, пов'язана з позитивним впливом на формування її базових якостей. Увага до себе, поступове усвідомлення своїх прав і обов'язків сприяє тому, що дитина привчиться бути більш вільною, навчиться поважати себе та інших людей, розуміти їхні почуття, переживання, вчинки, думки.
Таким чином, одним з напрямків правового виховання дітей дошкільного віку є формування у них уявлень про себе, свої права і обов'язки, що передбачає:
1) ознайомлення з основними правами людини, та їх обов'язками (у доступній для дітей формі, із залученням наочних матеріалів);
2) створення умов для формування знань про морально-правові норми поведінки;
3) розвиток уявлень про користь та доцільность використання прав людини в процесі взаємин між людьми.
Актуальність цієї проблеми підтверджується наступними характеристиками:
а) вона в сукупності поєднує питання розумового, морального, естетичного, правового виховання;
б) носить міждисциплінарний характер: інтегрує знання загальної та дошкільної педагогіки, дитячої психології, юридичних наук;
в) відповідає перспективним напрямкам вдосконалення виховання людини, дозволяючи вирішувати найважливіші в сучасних умовах завдання формування основ свідомості і моральної поведінки, шанобливого ставлення до прав людини, що розвиває вищі прояви його духовності (гуманні відносини до інших людей).
Мета:
- поглиблення знань педагогів про виховання правової культури у дітей дошкільного віку;
- формування правової культури батьків.

І. Соціально – правові основи захисту прав дітей.

1.1. Конвенція ООН «Про права дитини» - головний міжнародний документ щодо захисту дітей.
З давніх-давен люди мріяли про вільне щасливе життя без насильства, жорстокості, приниження. Для досягнення цього люди повинні мати певні права - права людини.
У стародавньому світі права людини були дуже обмеженими. Раб не мав права розпоряджатися власним життям. Водночас навіть найбагатший рабовласник Єгипту за найменшої примхи фараона міг потрапити до в'язниці, а то й позбутися життя. І пізніше люди не були рівними.
Права людей відрізнялися залежно від стану, до якого вони належали, релігії, яку сповідували, тощо. Лише в часи Великої французької революції вперше було проголошено принципи рівності й свободи всіх громадян незалежно від будь-яких обставин.
Втім, проголосивши це, революція сама порушувала головне право людей - право на життя, зокрема, під час кривавого якобінського терору. Близько століття знадобилося Франції для того, щоб у країні склалася справжня демократія, були гарантовані права людини. Визнання прав людини проголосила й держава "Нового світу" - США. Серед перших документів держави, що діють до нашого часу, - "Біль про права", який є складовою Конституції Сполучених Штатів Америки.
Не відразу були визнані права людини в нашій країні. У Російській імперії, складовою якої була більша частина України, до 1861 р. існувало кріпацтво.
Тільки після революції 1905 р. громадяни дістали політичні права. У 1917 р. революційні події дали надію на вільне й справедливе життя мільйонів людей. На жаль, сподівання не здійснилися. У 1917-1920 рр. на території України розігралися криваві події громадянської війни, під час якої права людей повсюдно ігнорувалися. Після встановлення радянської влади чимало людей зазнавали переслідувань, були заарештовані, навіть страчені за свої політичні й релігійні переконання. У багатьох випадках "докази" їх провини були сфабриковані, а "зізнання" добували за допомогою насильства й тортур. Покарання призначали без додержання судової процедури, позасудовими органами. Для боротьби з незгодними використовували психіатрію (людину, яка критикувала існуючі порядки, могли визнати психічно хворою і направити на примусове "лікування"), обмежували громадянські права. Найбільшого розмаху порушення прав людини набули в сталінські часи, та й пізніше в цій галузі в СРСР було не все гаразд.
10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. У документі сформульовано головні, загальноприйняті права людини, які повинні гарантувати всі країни. Вони конкретизовані в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, що були підписані в 1966 р. Сьогодні ці документи визнала більшість країн світу, зокрема і Україна.
Дитинство — найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь та навичок. І саме у цей період вона потребує найбільшої уваги іі захисту. Будь-які травми залишають слід, може, й на все житгя. Від ставлення до дітей, розуміння їхніх проблем, інтересів та потреб, стану охорони здоров'я залежить доля кожної дитини й розвиток суспільства загалом.
Міжнародне співтовариство в особі Організації Об'єднаних Націй уже кілька десятиріч працює над тим, щоб створити дітям усього світу якнайкращі умови для життя й всебічного розвитку. Результатом цієї праці стала низка міжнародних документів надзвичайної ваги, які стосуються прав дитини і забезпечення виживання, захисту та розвитку юного покоління землян. Зокрема, був створений Дитячий фонд ООН — ЮНІСЕФ. Основними міжнародними документами ЮНІСЕФ щодо прав дітей є:
Декларація прав дитини (1959 р.), Конвенція ООН про права дитини (1989 р.), Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (1990р.). Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенція про права дитини, прийнята Організацією Об'єднаних Націй. Це найперша у світовій історії глобальна угода щодо прав дитини: 191 країна світу ратифікувала Конвенцію, зобов'язавшись узгодити власне законодавство з її положеннями. Україна приєдналась до неї у 1991 році.
Раніше у світі турбота про дітей та їхній захист розглядалися як надання допомоги тим, хто її потребує. Конвенція ж визначає нову концепцію, проголошуючи забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей обов'язком держави та суспільства, а не питанням благодійності. Діти ще від народження мають усі основні свободи та невід'ємні права кожної людини. Важливе значення цього міжнародного документа ще й у тому, що вперше в рамках Конвенції був створений міжнародний механізм контролю — Комітет із прав дитини, уповноважений один раз на п'ять років розглядати доповіді держав про прийняті заходи щодо виконання положень Конвенції. Конвенція грунтується на чотирьох основних принципах: перші два стосуються усього людства й Конвенція лише підтверджує їх стосовно дітей. Інші два принципи гарантують права саме дітям: - Неприпустимою с дискримінація дітей за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та обставин народження, батьків або законних опікунів чи якихось інших обставин. - Діти мають право на виживання та на всебічний розвиток. - У всіх рішеннях або діях щодо дитини слід забезпечити її інтереси якнайширше. Це стосується рішень та дій, які приймаються на всіх рівнях: органами державної влади або сім'ями.
- Необхідно надавати дітям змогу брати участь у прийнятті рішень щодо їхнього житгя та забезпечувати їм свободу висловлювання своєї думки. Тобто Конвенція визнає за кожною дитиною юридичне право:
- на виховання;
- на розвиток; - на захист; - на активну участь у житті суспільства. Конвенція регулює права дитини з правами та обов'язками батьків, інших осіб, які несуть відповідальність за її життя та розвиток, і надає дитині право на участь у прийнятті рішень, які стосуються її сьогодення та майбутнього.
Конвенція про права дитини — міжнародний правовий документ, у якому закріплені гарантії прав дитини. Він поєднав у собі високі соціально-моральні та правові норми міжнародного стандарту й педагогічні основи спілкування дорослих із дітьми. Конвенція складається з преамбули і 54 статей. Усі статті можна згрупувати у три основні блоки: - Статті 1- 41: основні статті, що визначають права дитини та обов'язки держав-сторін, які ратифікували Конвенцію. - Статті 42-45: процедури моніторингу запровадження Конвенції. - Статті 46-54: формальні положення, які регламентують порядок, коли Конвенція набуває чинності. Окремо розглядається стаття 29, де зазначено, що освіта дитини має бути спрямована: - на розвиток особистості, розумових, фізичних та творчих здібностей у їх якнайповнішому обсязі; - на виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також до принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй; - на виховання поваги до батьків, до своєї культурної самобутності, мови і цінностей, до національних цінностей країни, в якій живе дитина, країни її походження та інших цивілізацій, відмінних від власної;
- на підготовку до свідомого життя у вільному суспільстві чоловіків і жінок в умовах дружби між усіма народами, етнічними та релігійними групами, а також особами з-поміж корінного населення;
- на виховання поваги до навколишньої природи. Згідно з Конвенцією, всі державні структури, в тому числі навчально-виховні, зобов'язані широко інформувати дорослих і дітей про принципи та положення Конвенції (ст.42).

1.2. Закони України про права дитини - основа соціально-правового і педагогічного механізму захисту дітей.
Яким чином держава Україна захищає права дітей? Законодавство України будується на принципі відсутності дискримінації. Відповідно до Конституції та законодавчо-нормативних актів України всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри,статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи. До Законів України, які носять характер захисту прав дітей відносяться:
1. Конституція України.
2. Конвенція про права дитини (Конвенцію ратифіковано Постановою ВР №789-XII (789-12) від 27.02.91) - Дата підписання Україною:21 лютого1990р. Набуття чинності для України: 27 вересня 1991 р.
3. Закон України "Про охорону дитинства", (Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері).
4. Сімейний кодекс України
1. Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
2. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.)
5. Закон України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей". Виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.
6. Закон України "Про попередження насильства в сім'ї". Цей Закон визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім'ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї.
7. Закон України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року зазначає, що "дитина – особа віком до 18 років".
Конвенція є документом прямої дії і з часу її ратифікації (1991) Україна неухильно йде шляхом інкорпорації найвищих стандартів прав дитини у власне законодавство й впроваджує їх у життя. Виконання Конвенції контролюється статтею 9 Конституції України, де гарантується рівність дітей у своїх правах незалежно від походження. А також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Указом президента України затверджено Національну програму „Діти України" (1996), а ще раніше Постановою Кабінету Міністрів від 03. 11. 1993 р. була затверджена Державна програма „Освіта.Україна ХХІ століття" , де вперше постало питання про необхідність визначення державного стандарту дошкільної освіти. На його виконання, де в ст. 15 визначено , що державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу й рівня підготовки дітей і розробляються окремо з кожного освітнього рівня, розроблений Базовий компонент дошкільної освіти (1998 р.), нова редакція 2012року . У 2001 році для освітян дошкільників з'явився закон прямої дії - Закон України „Про дошкільну освіту".
Водночас права дитини в Україні реалізуються в умовах економічних та соціальних суперечностей і нестабільності, що негативно позначилося на розв'язанні проблем захисту дітей. Не оминули ці явища й систему освіти: навчальні заклади недостатньо фінансуються, слабкою є їхня матеріальна база та ін. З огляду на це, постала гостра потреба у реалізації єдиної державної політики щодо поліпшення становища дітей, їхньої освіти та соціалізації у суспільстві з якнайповнішим використанням міжнародного досвіду з розв'язання проблем захисту дітей
Безумовно, головним виконавцем Конвенції є держава. Вона вирішує питання правового та соціального захисту дітей, дбає про зменшення негативного впливу зовнішнього середовища на стан дитячого здоров'я, розвиває мережу медичних та оздоровчо-профілактичних закладів, забезпечує планомірний розвиток системи освіти. Другий виконавець—родина. Тільки родина є природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, для її матеріального забезпечення. Саме родина виступає для неї основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських вартостей. Третій головний виконавець — суспільство, яке має забезпечити дітям повноправну участь у всіх сферах діяльності, що їх стосується. Зусилля суспільспіа мають бути спрямовані на створення розвиненої системи патронату сім'ї трудовими колективами та громадськими організаціями, що сириятиме наданню адресної допомоги дітям з "важких", неповних та убогих сімей. Останнім документом, який набрав чинності в Україні є Конвенція Ради Європи «Про захист дітей від експлуатації та сексуального насильства» (дата підписання: 25.10.2007; дата ратифікації Україною: 20.06.2012; дата набрання чинності для України: 01.12.2012).
Державна політика щодо дітей значною мірою реалізується в освітній галузі. Саме в освіті зосереджено найбільший потенціал для становлення особистості, а тому, насамперед, від освітян залежить, яким буде наше суспільство сьогодні і завтра. В центрі ж усієї освітянської роботи, як відомо, має бути дитина.
У період побудови соціалізму в колишньому СРСР виховання дітей родиною здійснювалося лише в поєднанні із суспільним вихованням. Втілення цих ідей призвело до того, що всезагальна відповідальність за виховання підростаючого покоління обернулася всезагальною безвідповідальністю. Дехто з батьків навіть досі твердо переконаний, що за виховання їхніх дітей відповідають лише держава й система освітніх закладів. Звідси байдужість і нехтування вихованням дітей у родині, свідома відмова від їх виховання. Сьогодні можна помітити, що навіть у нормальній сім'ї, де жоден із батьків не є носієм патологічних проявів у поведінці і де життєвий рівень не можна назвати критичним, порушення прав маленьких дітей, приниження їхньої гідності — досить поширене явище. Причини неусвідомленого порушення прав дитини. В дошкільному закладі вихователі досить часто неусвідомо порушують права дітей , позаяк іще не зовсім розуміють їх. Одна з причин полягає в тому, що з кожним роком до дитячого садка приходить дедалі більше "проблемних" дітей: - діти з асоціальною поведінкою (маленькі злодії , брехуни, агресори); - діти з емоційно-особистісними розладами (депресія, сором'язливість, страхи, гіперактивність або, навпаки, інертність, млявість).
За статистикою ті чи інші проблеми має кожна третя дитина. А ще є діти, якими нехтують, є знедолені, відкинуті. Народна мудрість каже: "Не навчайте дитину так, як навчали вас, бо вона народилася в інший час". Сьогодні навчання, як і виховання, — це доброзичлива, творча взаємодія вихователя і дитини. Це діалог двох рівних партнерів з відсутністю страху, з розкутістю, радістю спілкування. Діалог між дітьми і педагогами — домінуюча форма спілкування (дорослий не озброює, не передає, не повчає, а організовує, стимулює, співпрацює з дитиною). Спокійні звертання, слова заохочення позитивно впливають на будь-яку діяльність кожної дитини. Такий підхід до роботи з дошкільнятами — один із кроків до реальної гуманізації і демократизації національної освіти сьогодні. Поведінка педагога, який визнає рівність у спілкуванні, визнає право дитини на свої думки й погляди, відмовляється від домінування та насильства, називається толерантною. Бути толерантним означає дозволяти великодушність щодо інших, зокрема до дітей, поважати їхні права, визнавати право дитини бути іншою, сприймати її такою, яка вона є, вміти поставити себе на її місце, співпрацювати з нею на засадах партнерства.

1.3. Форми жорстокого поводження з дітьми.
У статті 37 Конвенції та в статті 10 Закону України "Про охорону дитинства" йдеться про захист дитини від усіх форм жорстокого поводження з нею. Жорстоке поводження — це будь-яка форма негідного поводження з дітьми, яку дозволяють собі батьки, опікуни, педагоги. Скривджена дитина — це дитина, яку ображають фізично, психічно, яка зазнає сексуальних домагань тощо. Розрізняють чотири форми жорстокого поводження з дітьми. 1. Фізичне насильство. Фізичним зловживанням може бути визнана будь-яка дія, наслідком якої стало невипадково фізичне ушкодження. Ознаки застосування фізичної сили проти дитини (биття рукою та різними предметами, шльопання, шарпання, штовхання і т.д.) Специфічні ознаки: - синці, сліди стусанів, щипків на тілі (на обличчі, грудях, плечах, стегнах тощо); - сліди опіків (часто — від цигарок); - поранення голови; - поранення в різних фазах загоєння; - повторювані переломи та вивихи; - набряки різних ділянок тіла. Поведінкові ознаки: - страх роздягання; - страх навмисного дотику (уникання, ниття);
-одяг не по погоді (прикривання одягом поранень);
- апатія, млявість, надмірна обережність, брехливість;
- страх перед батьками, опікунами;
- небажання надавати інформацію про ситуацію у сім'ї;
- надмірна агресивність і схильність до фізичного насильства.
2. Сексуальне насильство.
Сексуальними злочинами вважаються сексуальні домагання та сексуальна експлуатація неповнолітніх.
Ознаки сексуальної експлуатації дитини (різні сексуальні дїї з дитиною, метою яких є задоволення власних сексуальних потреб, сексуальні домагання за допомогою підкупу, сили, залякування та шантажу і т.д.)
Специфічні ознаки:
- набряк геніталій;
- натирання шкіри, ураженість ділянок піхви та анального отвору;
- біль під час сечовипускання, при ходінні, сидінні;
- рани на губах;
- запалення піхви, геніталій.
Поведінкові ознаки:
- неадекватна щодо віку ознайомленість із сексуальною поведінкою та анатомією статевих органів;
- надмірна психодинамічна збудливість;
- труднощі щодо зосередження уваги;
- деструктивна та самодеструктивна поведінка, аж до спроб самогубства;
- виразне збочення у поведінці.
3. Психічне (емоційне ) насильство – це періодичний, довготривалий або постійний психічний вплив на дитину, який гальмує розвиток особистості, а відтак призводить до формування патологічних рис.
Ознаки застосування проти дитини емоційного насильства:
( висміювання, словесна агресія, ворожість, залякування, примус, шикання , формулювання провини і т.д.)
Повендінкові ознаки:
- недостатній розвиток мовлення і мови;
- психосоматичні ознаки (болі у животі та в голові, запаморочення);
- мимовільне сечовипускання (енурез) та спорожнювання без виразних органічних причин;
- пересмикування м'язів обличчя;
- брак упевненості у собі, самоприниження, низька самооцінка;
- депресія;
- деструктивна та самодеструктивна поведінка аж до спроб самогубства;
- надмірна підлеглість дорослим;
- брехливість.
4. Занедбаність або нехтування потребами дитини – це відсутність елементарного догляду за нею внаслідок чого порушується її емоційний стан і з'являється загроза здоров'ю та навіть до загибелі дитини.
Ознаки занедбаності (довготривале незадоволення основних біологічних та психічних потреб дитини);
Специфічні ознаки:
- фізична недорозвиненість;
- занедбаний вигляд, брудний одяг;
- поранення , що погано загоюються ;
- хвороби зубів та ротової порожнини;
- апатія, втома, сонливість;
- дитина часто буває голодна;
- одяг не відповідає погоді.

Чинники ризику, які зумовлюють жорстоке поводження з дітьми.
Сьогодні педагог - головна особа, що проводить просвітницьку, діагностичну та корекційну роботу з дітьми та батьками. Від його кваліфікації та культури залежать збереження прав дитини в дошкільному закладі, а також захист її від жорстокого поводження в сім'ї. Правова та педагогічна культура більшості батьків досить низька, з положеннями Конвенції знайома лише незначна частина їх. Завданнями «Сімейного кодексу України» передбачено, що виховання дітей родиною є обов'язковим, так само обов'язковим є піклування батьків про їхнє здоров'я, фізичний, моральний розвиток та навчання. Виконуючи свої обов'язки щодо виховання, батьки та особи, які їх замінюють, мають поважати гідність дитини, не застосовувати жорстоких і грубих методів виховання. Батьки мають чітко знати свої обов'язки і права дитини, які в разі необхідності вони захищатимуть. Більша частина насильницьких дій, жорстоке поводження з дітьми, примушування їх до бродяжництва, жебракування вчиняються у так званих важких сім'ях. Проте не слід забувати і про зовні пристойні сім'ї, де у виховному процесі є чимало недоліків і прогалин.
У нашому суспільстві на сьогодні виділяємо такі чинники ризику, які можуть сприяти жорстокому поводженню з дітьми:
- неповні та багатодітні сім'ї;
- сім'ї з прийомними дітьми;
- наявність у сім'ї хворого на алкоголізм, наркоманію;
- безробіття, сталі фінансові труднощі;
- постійні конфлікти між батьками дитини;
- низький рівень культури й освіти, негативні сімейні традиції;
- небажана дитина;
- розумові або фізичні вади дитини;
- «важка» дитина;
- жебракування батьків.

ІІ. Напрямки роботи ДНЗ з правового виховання

На сучасному етапі розвитку суспільства право не тільки охоплює більшість сфер людської життєдіяльності, а й розширює межі своєї дії в міру ускладнення суспільних стосунків. З метою підвищення рівня правової освіти населення, створення належних умов для набуття громадянами правових знань, а також забезпечення їх конституційного права знати свої права та обов'язки Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року затверджено Національну програму правової освіти населення, де ставиться завдання правового виховання населення взагалі і підростаючого покоління зокрема.
Метою Програми є підвищення загального рівня правової культури та вдосконалення системи правової освіти населення. Завданням правової освіти громадян є розвиток їх правосвідомості, подолання правового нігілізму, задоволення потреб у правовій інформації, заохочення до участі у розбудові демократичної, соціальної та правової держави, профілактика правопорушень, забезпечення вільного і всебічного розвитку особистості.
Мету Програми передбачається досягти шляхом: утвердження гуманістичних правових ідей, загальнолюдських та національних правових цінностей, високих моральних засад у суспільному житті. Визнання правової освіти населення одним із основних чинників формування високої правосвідомості та правової культури всього суспільства зобов'язує заклади освіти опікуватись правовою освітою громадян України. Важливість правовиховної роботи немає потреби доводити.
Правове виховання особистості в цілісному педагогічному процесі необхідно розглядати з урахуванням вікового аспекту. Дитинство – унікальний період, коли формуються риси характеру, основи моделі поведінки, ставлення до себе і навколишнього світу. Мала дитина подібна до губки, яка жадібно вбирає уміння, знання, погляди та думки. Тому моральні основи правового виховання закладаються саме в дитинстві у моральних відносинах у родині, дитячому колективі. Якщо кожна людина змалечку засвоїть, що вона є людиною, особистістю, що вона має людські права, честь і гідність, може вільно висловлювати свої думки, тільки тоді вона зможе впливати на перебіг подій у суспільстві і брати участь у побудові дійсно незалежної демократичної правової держави.
Найперше суспільне середовище, до якого потрапляє дитина, – це дошкільний навчальний заклад, який у взаємодії з сім'єю має створити належні умови для забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх повноцінного розвитку, набуття життєвого досвіду. Дошкільний вік – період, коли в дитини формуються уявлення про навколишній світ, явища суспільного життя, взаємини між людьми. Вступаючи у життя, малюки мають засвоїти багато правил, які склалися в суспільстві. Життя малюка сповнене різноманітних, складних для нього ситуацій та перешкод. І саме дорослі повинні навчити знаходити вихід із них, почуватися впевнено й комфортно, бути готовими до труднощів та їх подолання.
Завдання освітян – виростити компетентну особистість, здатну самостійно приймати рішення, визнавати свої помилки, відстоювати свою гідність, реалізовувати природні можливості. Важливо, як отримані знання впливають на компетентність дошкільника:
- чи знадобляться в реальному житті;
- чи сприятимуть розвитку самостійності дитини;
- чи сформують творче ставлення до життя.
Необхідно підкреслити, що система правової освіти і виховання має бути безперервною, починаючи з дошкільного закладу, продовжуючи у школі, вузі. Дослідники проблем правового виховання учнівської молоді вважають, що морально-правове виховання лише тоді може дати позитивний ефект, коли воно має комплексний характер і починається в сім'ї, дитячих садках, у школі буквально з першого класу.
Нещодавно правове виховання не відокремлювалось як самостійний напрямок виховання і не входило в плани виховної роботи дошкільних навчальних закладів. Але для виконання цих завдань упродовж останніх років дошкільні навчальні заклади отримали суттєву законодавчу підтримку, а саме: Закон України «Про дошкільну освіту», Базовий компонент дошкільної освіти. В них окреслено мету правовиховної роботи (результати, до яких треба прагнути). З цього питання передбачається такий обсяг знань, умінь, навичок дошкільника: дитина знає свої права, обов'язки, може означити словами ці категорії, пояснити їх відмінність. Перелічує свої елементарні права (на відпочинок, на захист, на розуміння дорослого, на підтримку, на повагу до себе та ін.), домагається їх виконання. Може назвати і виконати свої основні обов'язки (самостійно виконувати те, що під силу; не робити шкоди іншому; дотримуватись режиму дня тощо). Розуміє зв'язок слів «право», «правило», «честь». Знає етичні еталони поведінки. Здатна керуватися у своїй поведінці моральними нормами, відчуває межі припустимої поведінки.
В основу системи правового виховання дошкільників необхідно поставити «нероздільну» програму морально-правового виховання, тобто у правовиховній роботі з дошкільниками дуже важливо поєднувати зміст, форми і методи правового та морального виховання. Виділяти тільки правові норми, не пов'язуючи їх з моральними, недоцільно. Адже на практиці дитина не стикається з ситуаціями, які вимагають тільки юридичної оцінки без звертання до моральних уявлень, поглядів, почуттів. У сім'ї, дитячому садочку і тим більше, починаючи з першого року навчання, дитині доводиться стикатися з певними правилами поведінки, вибирати певне ставлення до них: бути чемною, чесною, справедливою, поважати старших, цінити працю інших, не ображати слабших і т.п. Для дітей ці явища виступають і як моральні, і як правові, тому що вони ще не можуть розділити морально допустиме і законне. Ці поняття виступають як єдине ціле. З розвитком таких якостей, як чесність, справедливість, дисциплінованість та інших, у дітей формується і певне морально-правове ставлення до встановленого порядку вдома, у школі, на вулиці.
У формуванні моральних стимулів і норм поведінки дитина усвідомлює свої права й обов'язки, як члена родини, члена колективу у дошкільному закладі крізь призму уявлень: бажаного і належного, припустимого і небажаного, можливого і забороненого. Дитина приходить у школу з визначеною свідомістю своїх звичок, потреб і обов'язків.
Роботу дошкільного закладу необхідно спрямовувати в трьох напрямах:
- методична та контрольно-аналітична робота з педагогами;
- навчально-виховна робота з правової освіченості дошкільників;
- робота з батьками.
Методична робота в дошкільному навчальному закладі, яка є одним із засобів управління освітнім процесом, в основі якого лежить ідея розвитку дитини, спрямована на підготовку вихователів до якісного виконання завдань, на підвищення їх педагогічної майстерності, розвиток творчого потенціалу. Для надання методичної допомоги вихователям доцільно проводити моніторинг з метою виявлення рівня обізнаності педагогів із проблем правового виховання.
Завдання методичної роботи з педагогами:
- знайомити педагогів з основними положеннями Конвенції ООН про права дитини та із системою нормативного забезпечення прав дітей на державному рівні;
- формувати практичні навички захисту і збереження прав дитини у процесі педагогічної діяльності та сприяти виробленню активної позиції щодо просвітницької, профілактичної, діагностичної та корекційної роботи з дітьми та батьками;
- знайомити педагогів з інноваційними технологіями, спрямованими на гармонійний розвиток особистості, з методами впливу на свідомість, емоційну та поведінкову сферу дошкільника;
- окреслити основні форми, методи і засоби розвитку у дітей почуття власної гідності та самосвідомості, формування знань про свої права, виділити права дитини за Конвенцією ООН про права дитини, з якими доцільно знайомити дошкільників;
- викликати інтерес педагогів до поглибленого опрацювання проблеми.
Мета навчально-виховної роботи з правової освіченості дошкільників – дати дітям початкові знання про норми поведінки, формувати навички їх дотримання, відповідного ставлення до правомірних дій, вчинків, а також до правопорушень, злочинів, шкідливих звичок та інших проявів антигромадської поведінки, виховувати повагу до батьків, вихователів, ровесників, людей похилого віку, знайомити з правилами бережливого ставлення до природи, своїх речей, предметів побуту тощо. Для досягнення вказаної мети правовиховна робота з дошкільниками передбачає розв'язання цілого ряду завдань.

Пізнавальні завдання.
Формувати у дошкільників:
- розуміння цінності людської особистості, цінності життя і здоров'я людей;
- уявлення про нашу державу, її закони, права та обов'язки людей, правила і норми їхнього співжиття в соціумі;
- правову свідомість, уміння діяти відповідно до закону;
- повагу до таких цінностей, як свобода, рівність, справедливість; утверджувати гуманістичну мораль;
- адекватну самооцінку як регулятор її моральної поведінки, що становить основу таких почуттів, як обов'язок, відповідальність, сором, провина, совість;
- усвідомлення своєї залежності від представників старшого покоління;
- розуміння обов'язків щодо молодших, уважно й турботливо ставитися до них, опікувати їх, допомагати їм, виявляти правдивість, чесність у стосунках із молодшими, справедливість в оцінці їхньої поведінки;
- навички безпечної поведінки при агресивному поводженні однолітків або дорослих, уміння швидко звертатися по допомогу у критичній ситуації.
Розвивальні завдання.
Розвивати у дітей:
- критичне, логічне мислення, вдумливість;
- вміння оцінювати ситуації морально-правового змісту;
- вміння запобігати виникненню конфліктів, долати їх;
- висловлювати та відстоювати свою точку зору;
- аналізувати власну позицію та враховувати думку інших;
- почуття відповідальності за свої дії;
- вміння співвідносити свої домагання з можливостями; орієнтуватися в своїх чеснотах і вадах;
- вміння захищати молодших від несправедливості, грубощів, зухвальства;
- відчуття захисту, підтримки, життєвої опори, які дають батьки, бережливо і вдячно цим користуватися.
Виховні завдання.
Виховувати у дошкільників:
- пошану до законів України;
- уміння дотримуватися правових обов'язків та користуватися своїми правами;
- почуття гордості за себе, за свою індивідуальність, гідність, впевненість у своїх можливостях;
- шанобливе ставлення до рідних, знайомих, відчувати межу припустимої поведінки;
- почуття приязні, щирості, жалю, відповідальності, безкорисливості, вдячності, любові у взаєминах з іншими;
- почуття відповідальності за доручену справу, результат якої важливий для навколишніх;
- готовність радіти успіху ровесника, розділяти його засмучення, допомагати в разі необхідності;
- негативне ставлення до будь-яких форм насильства;
- бажання виконувати правила співжиття у сім'ї;
- розрізняти обов'язки і поважати права кожного члена сім'ї, сумлінно виконувати власні обов'язки.
Враховуючи вікові особливості дошкільників з дітьми необхідно спілкуватись зрозумілою для них мовою та виходити з таких принципів:
- зв'язку правового виховання з практичними життєвими ситуаціями;
- зміст інформації повинен відповідати віковому рівню життєвого досвіду, світогляду, особливостям психічних процесів (пам'ять, увага, мислення, сприймання);
- поєднання колективного та індивідуального підходів;
- єдності правового і морального виховання;
- логічної послідовності правового виховання: від одержання знань про норми, до засвоєння їх на практиці, і надалі до формування усвідомленої установки щодо необхідності дотримання їх кожною людиною;
- пріоритету ігрових методів правового навчання та виховання з метою активізації інтересу до засвоєння норм проживання у суспільстві;
- інтеграція різних видів дитячої діяльності;
- цілеспрямоване використання народознавчого матеріалу та художніх творів;
- поступове підведення дітей до самостійних висновків та узагальнень.
З формуванням у дітей уявлень про добро і зло, права й обов'язки, правду і неправду, чесність, честь тісно пов'язані відповідні моральні почуття. Протягом дошкільного дитинства розвиваються такі внутрішні моральні якості:
- почуття власної гідності. Дитина відчуває гордість за добре виконану роботу, гідний вчинок, свою поведінку загалом;
- почуття сорому, що проявляється у ніяковості, яку дитина відчуває від невдалого вчинку, власної провини – спочатку під впливом зауважень дорослого («Як тобі не соромно!»), а в старшому дошкільному віці воно поєднується з почуттям власної гідності і стає стійким («Погано чинити не слід не тому, що покарають, а тому, що соромно»). Дитині також соромно, коли принижують її гідність. Щоб уникнути сорому, докорів дорослих, вона може утриматися від учинків, які викликатимуть осуд;
- почуття обов'язку, що проявляється у формі емоційних станів, розвиваючись у діапазоні від задоволення, яке 3–4-річна дитина відчуває при схваленні дорослим її поведінки, до радості за добрий вчинок, допомогу товаришеві, виконане доручення (у 5–6 років). Як стверджують дослідники, у 6–7-річних дітей почуття обов'язку є мотивом їхніх вчинків, переживається глибоко, стає стійким. Це почуття впливає на поведінку, спонукає до вияву турботи про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяє подоланню егоїстичних тенденцій у поведінці.
Як відомо, права не існують без обов'язків. Діалектичний взаємозв'язок прав і обов'язків – головна суть виховання правосвідомості. Що ж таке обов'язок у дитячому розумінні? Обов'язок – це те, що діти повинні робити, щоб бути корисним собі та навколишнім. Дітям необхідно дати поняття про такі обов'язки:
- дотримуватися правил поведінки в дошкільному закладі, в родині, у громадських місцях;
- слухатися батьків, любити й шанувати всіх членів сім'ї;
- не ображати молодших і допомагати старшим;
- шанувати державні символи України;
- берегти й охороняти природу;
- старанно вчитися;
- дотримуватися правил безпеки життя;
- дбати про власне здоров'я, дотримуватися правил особистої гігієни, не користуватися забороненими предметами;
- підтримувати порядок у своїй кімнаті.

Форми , методи і засоби морально-правової роботи з дітьми
Як відомо, провідним видом діяльності для дитини є ігрова діяльність. Практика показує, що гра – та чарівна паличка, яка перетворює процес навчання на цікаву, захоплюючу пригоду. Гра орієнтує малюка в соціальній дійсності, виховує в нього прагнення до суспільно значущої і суспільно оцінюваної діяльності. Грі дітей треба приділяти велику увагу і тому, що в ній формується характер, вольові якості, відбувається «навчання життю» за певними правилами. Інакше кажучи, у грі діти регламентують свою поведінку за допомогою правил. Вони поводяться природно та невимушено. У грі виховується позитивна самооцінка та формується на її підставі «Я»-концепція. Використовуючи різноманітні ігрові вправи, діти набагато легше засвоюють матеріал, працюють із більшим зацікавленням. У практиці виховної роботи з дошкільниками доцільно проводити:
- ігри-вправи на актуалізацію «Я»;
- ігри-вправи, в яких дітям пропонується розв'язати ситуації з певним морально-правовим змістом;
- дидактичні ігри, наприклад, «Порівняй героїв казок», «Яке право порушено», «Що добре, а що погано», «Східці правди (доброти, ввічливості)» та інші;
- ігри-стратегії та сюжетно-рольові ігри.
Необхідно зазначити, що процес усвідомлення дитиною себе як реально діючої особи перебуває під сильним впливом так званого ідеального самообразу. Він формується на ранніх етапах розвитку особистості в умовах позитивних емоційних контактів дитини з близькими дорослими, а також внаслідок ототожнення себе з героями казок, оповідань – носіями високих моральних якостей. Тому необхідно широко звертатися до творів художньої літератури та усної народної творчості. Завдяки вмілому педагогічному керівництву можна спрямувати емоційне сприймання дошкільниками художніх творів у русло моральної та правовиховної освіти.
Особливого визнання серед педагогів здобула, звичайно, казка, як доступний і впливовий жанр народної творчості. Казкові сюжети, побудовані на протиставленні добра і зла, їх боротьбі, містять яскраві приклади гуманної та антигуманної поведінки. Засуджуючи зло, викриваючи жорстокість, казки переконують у необхідності взаємин на засадах добра і гуманізму. Тому пропонується читання творів художньої літератури, зокрема, казок із подальшим їх обговоренням. Доцільно проводити літературні ігри, які можуть бути як складовою частиною занять з художньої літератури, так і проводитися окремо як мовленнєві заняття на літературному матеріалі. У них може брати участь невелика група дітей, щоб кожна дитина мала можливість проявити свою ініціативу. Наведемо кілька пропозицій щодо таких занять:
- намалювати словесний портрет дійових осіб;
- придумати інше закінчення казки;
- придумати сюжет, коли казкові герої змінюють свою поведінку, і їхні вчинки вже не завдають болю, кривди, зневаги іншим;
- ввести в казковий сюжет нового героя;
- уявити себе на місці того чи іншого персонажа, передати його стан, почуття тощо.
Із старшими дошкільниками проводяться морально-етичні бесіди на такі теми: «Правила доброти», «Наші обов'язки», «Як я можу допомогти батькам», «Правила чесності», «Добрі та погані вчинки» та інші. Цікавим є метод використання умовних знаків «Права дитини».
Як відомо, діти дуже люблять розваги. Розвага проводиться з метою узагальнення всього, чому діти навчилися. Добираючи їх, педагогам потрібно застосовувати матеріал, що має і правовиховну цінність. Пісеньки, вірші, сценки ненав'язливо, образно вчать, що соромно лінуватися, бути неохайною, ображати менших і слабших, казати неправду і т.д. Але треба наголосити, що без попередньої роботи педагога дітвора тільки сміється з «героїв» творів, не роблячи для себе ніяких висновків. Отже, слід посилити емоційні акценти бесід – адже діти сприймають світ передусім серцем, почуттями, а вже потім розумом. Тому маємо про негативне завжди говорити з відразою, огидою, гнівом, презирством, а про позитивне – захоплено, зі щирою повагою.
У правовиховній роботі з дітьми доцільно також використовувати засоби театру. Як зазначають психологи, використання театру та елементів театралізованих дій розширює владу свідомості над емоційно-інстинктивною сферою людини. Мистецтво театру впливає не тільки на свідомість актора та глядача, а й на глибинні психічні процеси. Дитина не усвідомлює того глибинного сліду, який залишає в її душі знайомство з театральною виставою, участь у драматизаціях або театралізованих діях, а дорослий бачить «відгуки» благодійного впливу мистецтва в поведінці, мовленні, жестах вихованця.

Робота з батьками.
Формування у дитини дошкільного віку свідомої безпечної поведінки та найпростіших правових знань базується на прикладах поведінки дорослих. Тому педагогам дошкільних закладів потрібно не лише враховувати це самим, а й особливу увагу приділяти роботі з батьками.
Як відомо, провідну роль у вихованні дітей відіграє сім'я. Це – перший осередок виховання людяності, національної свідомості, патріотизму й демократизму. Тут прищеплюють дітям здорові норми та навички культурної поведінки, вчать шанувати рідну мову, національні звичаї і традиції, готують до життя. Саме родина закладає підґрунтя вихованості, особлива міцність якого пояснюється тим, що базується воно на любові між батьками і дітьми та теплі кревних взаємин. Тому, як зазначалося у виступах на ІІ Всеукраїнському з'їзді працівників освіти, турботою освітянської громадськості повинно стати суттєве підвищення педагогічної культури в суспільстві й у кожній сім'ї зокрема. Поки що ми спостерігаємо, що в багатьох сім'ях основний педагогічний арсенал у ставленні до дітей складається лише із власного дитячого досвіду нинішніх батьків. Далеко не завжди у сім'ях пошановують права дитини, сприяють вихованню вільної, самостійної, відповідальної і демократично орієнтованої особистості. Тому нагальним завданням є започаткування своєрідного педагогічного всеобучу батьків.
Головне у співпраці з кожною сім'єю – допомогти батькам зрозуміти і сприйняти сучасні гуманістичні ідеї та орієнтири, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини, турботі про її всебічний розвиток. Ігнорування суб'єктивного досвіду дитини призводить до виникнення проблем у вихованні та труднощів у навчанні.
Коли порушуються права дитини?
 Коли немає безпеки для її життя та здоров'я.
 Коли її потреби ігноруються.
 Коли не задовольняються її основні потреби.
 Коли щодо дитини спостерігаються випадки насильства або приниження.
 Коли порушується недоторканність дитини.
 Коли завдається шкода здоров'ю дитини.
 Коли дитину ізолюють.
 Коли вона не має права голосу у процесі прийняття важливого для сім'ї рішення.
 Коли вона не може вільно висловлювати свої думки і почуття.
 Коли її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами.
 Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.
 Коли навіюють страх за допомогою жестів, поглядів, погроз фізичного покарання.
 Коли дитину залякують, використовуючи при цьому суспільні установи (міліцію, церкву, спецшколу, колонію, лікарню).
 Коли порушують статеву недоторканість дитини.
 Коли контролюють її доступ до спілкування з ровесниками, дорослими, родичами, одним із батьків, якщо на це нема рішення суду.
 Коли використовують дитину, як засіб економічного торгу під час розлучень, поділу майна.
 Коли дитині не надається право робити помилки.

Діти, права яких порушуються, часто стають соціально і психологічно дезадаптованими.
Оскільки перші уроки стосунків із навколишнім світом дитина дістає в батьківському домі, через недостатність життєвого досвіду все, що вона тут спостерігає, сприймається нею як норма, як модель людських взаємин, еталон для власної поведінки. Батьки повинні зрозуміти, що не можна вимагати від дитини виконання будь-якого правила, якщо дорослі самі не завжди ним керуються. Тому перед педагогами дошкільних закладів постає завдання – зацікавити батьків перспективою подальшого розвитку дітей, зробити батьків своїми однодумцями. При цьому роботу з батьками потрібно спрямовувати на формування правового світогляду батьків та на активізацію їхньої уваги й підвищення інтересу до проблем захисту прав та гідності дітей. Родина і дитячий садок повинні гармонійно співдіяти на основі взаємної поваги і підтримки, дотримання прав та виконання обов'язків обох партнерів як однодумців.
Роз'яснюючи батькам важливість і норми морально-правового виховання дитини, потрібно постійно проводити просвітницьку роботу з батьками, яка включає:
 ознайомлення з положеннями Конвенції ООН про права дитини, із Законом України «Про охорону дитинства»;
 оформлення спеціальних стендів;
 організація виступів фахівців;
 відвідання дітей удома з метою вивчення соціально-педагогічних умов родинного виховання, ставлення батьків до своєї дитини, її емоційне самопочуття вдома;
 анкетування батьків;
 залучення батьків до підготовки та проведення свят, розваг, виставок малюнків;
 організація зустрічей та бесід із батьками, чиї професії покликані захищати права та безпеку в суспільстві;
 проведення батьківських зборів, індивідуальних бесід на тему морально-правового виховання дітей та дотримання прав дитини в сім'ї.
Робота з батьками охоплює коло питань з таких тем: «Виховання дітей – спільна справа батьків і педагогів», «Роль сім'ї у розвитку особистості дитини», «Дотримання прав дитини. Обов'язки батьків. Конвенція ООН про права дитини», «Вікові особливості дошкільника», «Етика стосунків у сім'ї», «Типові помилки у сімейному вихованні», «Культура спілкування», «Наскільки самостійна ваша дитина», «Щаслива сім'я. Яка вона?».
Критерієм результативності морально-правового виховання дошкільників виступає сукупність таких показників: знання дитиною способів поведінки за певними моральними правилами, дотримання їх у різних видах діяльності – у грі, в іграх-заняттях, у трудовій, побутовій діяльності; розуміння значення моральної поведінки; знання дитиною елементарних прав та обов'язків дитини, розуміння зв'язку між поняттями: «право», «правило», «честь», «обов'язок», розуміння свого статусу в суспільстві, вміння аналізувати поведінку дорослих стосовно дітей, прагнення дитини до високої самооцінки. Розуміння дітьми морально-правового змісту способів поведінки сприяє перетворенню зовнішніх, об'єктивно заданих правил поведінки у внутрішні мотиви.

Література:
1. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі»,Нова редакція Київ «МЦФЕР-Україна», 2014
2. Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція) К., 2012р..
3. Бєляєва І.П. Людина серед людей ( етична грамота). Розкажіть онуку. №2-3.2003. ст.24.
4. Бонь Н.Є. Мир і дружба - не дива, або знай свої права. Роз. он.№ 3/02 ст. 4.
5. Бех І. Д. Особистісно орієнтоване виховання. — К.: ІЗМН, 1998.
6. Бутенко С.В. День захисту дітей. Роз. он. №14-15/03.ст. 2.
7. Вишковський І.В. Казкова правознавча лотерея .Роз. он. №1/03.ст. 38.
8. ДмитренкоО.А. Поважати життя кожної людини.Роз.он. №1- 2/02.ст.26.
9. Дубровський В. Ф. Правова абетка. — Харків: Ранок, 2005.
10. Закон України «Про дошкільну освіту».
11. Закон України «Про освіту».
12. КокареваЛ. Захистіть нас від жорстокості і від тих , хто може погано поводитися з нами. Дошк. вих.№6/01. ст.5.
13. Конвенція ООН про права дитини.
14. Кононко О.Л. Психолого-педагогічні умови становлення позиції «Я у Світі» в дошкільному дитинстві // Теоретико-методичні проблеми вихо¬вання дітей та учнівської молоді. — К.: Педагогічна думка, 2000.
15. КравченкоТ.М.Основний Закон країни - Конституція незалежної України.Розк. он. №34/03. ст.14.
16. Національна програма правової освіти населення, затверджена Указом Президента України від 18.10.2001 № 992.
17. Нечипорук Н. Я і мої права // Світло. — 2002. — № 3.
18. ПавленкоЛ.П. Я-людина серед людей. Розк.он. №4-5/03.ст.64.
19. Терещенко І. Дошкільнятам про права дитини // Дошкільне виховання. — 2001,— №6.
20. Ходатенко Н. Захистіть мене від лиха і зла, бо я ще дитина мала // Дошкільне виховання. — 2002. — № 6.
21. Шалда Н. Роль педколективу в захисті прав і гідності дітей // Палітра педагога. — 2002. — № 2.
22. Якубенко В. В. Учити, пізнавати, любити, берегти природу // Дошкільне виховання. — 2003. — № 7.

e-max.it: your social media marketing partner
Attachments:
Download this file (253767898674.doc)253767898674.doc179 Kb