+ 1
0

Додаток 16

«Малі пісенні форми в роботі з дошкільнятами»
(виступ на батьківських зборах)

Підготувала:
музичний керівник
ДНЗ №41
"Центр розвитку дитини"
Гавриш Т.Я.

Чернівці,
2014


Становлення особистості дитини невіддільне від засвоєння нею духовних надбань свого народу. Особливої актуальності набувають нині для педагога-дошкільника пророчі слова В.Г.Бєлінського:"Давайте дітям більше і більше споглядання загальнолюдського, світового, але переважно намагайтеся знайомити з цим через рідні і національні явища. Хто не належить своїй вітчизні, той не належить і людству..."
Однією з важливих умов формування людини, як представника певного етносу, поряд з опануванням мови, є оволодіння культурою свого народу в усій різноманітності її напрямків. Суттєвим пластом Української культури, який ще донедавна був чи не наймогутнішим, є традиційна народна побутова культура. Фольклор, органічно пов'язаний з усією системою народного побуту та традицій.
Мудрість поколінь, втілена в усній народній творчості - головній скарбниці загальнолюдської моралі, має стати першоосновою виховання наших дітей.
В умовах економічних перетворень вразливими виявилися усі народні традиції, зокрема такі, що були пов' язані з дитячим побутом та вихованням дітей.З життя дітей зникла переважна більшість творів фольклору, з якими зростали десятки поколінь наших предків.
А саме вони мають важливе значення у вихованні дітей дошкільного віку. Вплив творів народної творчості, які вчать добру, особливо великий в перші роки дитинства, коли формуються такі почуття, які надалі стають фундаментом всього життя: коли формуються основні якості особистості, перші риси. А використання у роботі з дошкільнятами зразків українського фольклору, сприятиме задоволенню пізнавальних потреб дитини, засвоєнню моральних цінностей, прищепленню любові до рідного слова.
Вплив творів усної народної творчості посилюється ще й тим, що вони за змістом, і за формою доступні дітям дошкільного віку.
Усна творчість українського народу багата на жанри. Це пісні, балади, думи, хороводи, а також малі форми( так званий дитячий фольклор).
ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР - це народні музичні твори, які супроводжують життя людини від народження і до юності.Це багатожанрова система, яка складається із прозових, речетативних, пісенних та ігрових творів.Дитячий фольклор являє собою цілком самостійний пласт фольклору, який є ніби спрощеним відображенням дорослого.
Український дитячий фольклор включає в себе потішки, забавлянки, лічилки, колисанки, заклички, примовлянки, дражнилки і мирилки, скоромовки, загадки тощо.
Дитячий фольклор складається з двох великих пластів:
1) твори, складені дорослими для дітей;
2) дитяча творчість.
У практиці роботи з дітьми частіше використовуються фольклорні твори, які належать до першої групи. Серед них виділяються твори, придумані для зовсім малих дітей, що не вміють говорити, та твори, складені для дітей, які вже оволоділи рідною мовою.
Колисанки та забавлянки створювалися народом для немовлят. Їх ніжність та пестливий характер відображають погляд народу на дитину як на втіху і щастя. Їм властива тематична сюжетна різноманітність, барвистість образів і думок. Це твори про саму дитину, про маму, про тварин і птахів, про найближчих людей.
Забавлянки

Дитячі забавлянки (утішки, потішки) - народні твори для немовлят, які спрямовані на активізацію їх рухів, емоцій, мислення. Забавлянки - це надзвичайно доцільна й вдала форма спілкування дорослих з дитиною.
Особливу роль відіграє усна народна творчість у перші дні перебування малюка в дитячому садку. Ще не звикнувши до нових умов, дитина сумує по рідній домівці, матері, не може спілкуватися з іншими дітьми, дорослими. Вдало підібрані потішки допоможуть вихователеві встановити контакт з нею, викликати позитивні емоції, симпатію.

Гу- ту-ту!Гу-ту-ту!
Вари кашку круту,
Підсипай молочка,
Погодуй козачка.

Кую, кую чобіток
Подай, татку, молоток,
Не подаси молоток-
Не підкую чобіток.

Дибки, дибки!
Ходить котик по лавочці,
Водить кицю за лапочки.
Диб, диб, диб...

Дитині потрібні не тільки ніжні, ласкаві звуки. Їм потрібна активність, яка б розвивала рухи, мислення. Одним із видів подібного спілкування є забавлянки, де слова поєднуються зі своєрідними вправами, рухами. Наприклад:

Печу, печу хлібчик
Діткам на обідчик:
Маленькому - менший,
Старшому - більший,
Шусть у піч!..

Диби, диби,
Ішла баба по гриби,
А дід по опеньки
В неділю раненько.
Куєм, куєм ніжку,
Поїдем в доріжку.
Треба коня підкувати,
Будем в баби ночувати.

А-та-та, а-та-та,
Сіла баба на кота,
Поїхала в гості,
Розсипала кості.

Товчу, товчу мак, мак,
За ступою рак, рак...

Дир-дир, деркач
Загубив плескач.
Будемо шукати,
Дитя забавляти.

Дитинко, не плач,
Спечу калач,
Медом помажу,
Усім покажу,
А тобі дам.

Ой гоп, чук, чук,
Наловив дід щук.
Баба наварила-
Діда накормила.

Гоп-гоп,козуню,
Гоп-гоп, сіренька,
Гоп-гоп, біленька!
У нашої кізоньки
Чотири ніженьки.

- Налетіли гуси
Та стали гадати:
Як Микитку вкрасти,
А чим його годувати?
Чи кашою, чи борщем,
Чи побити деркачем.

- Ковальок, ковальок,
Підкуй мені чобіток,
А я тобі, ковальов,
Дам за теє п'ятачок.
- Я не хочу кувать.
В мене ручки болять.

Ой без дуди, без дуди
Йдуть ніжки не туди.
А як дудочку почують,
Самі ніженьки танцюють.

Стоїть півень на току
У червонім чобітку.
Будем півника просити:
- Ходи жито молотити!

Є забавлянки, які вчить дітей координувати роботу окремих частин свого тіла, знайомлять з їх назвами:

Летіла бджола коло чола - бумц!
Летіла оса коло носа- бумц!
Летіла мушка коло вушка- бумц!
Летів жук, в очко- бух!

Тосі, тосі,
Підемо до Досі,
А в Досі кучерики
Й жовтеньке волосся.

Хиті,хиті,
Коники в житі,
Та нікому вигнати,
Тільки Микиті.

Сорока-ворона
На припічку сиділа,
Діткам кашку варила:
- Цьому дам і цьому дам,
А цьому не дам,
Бо цей буцман
Дрів не носив,
Діжі не місив,
Хати не топив,
Дітей гулять не водив.
Шугай на бабину хату
Пироги їсти!..

Пальчик-пальчик,
Де ти був?
Я з цим братом в ліс ходив,
А з цим братом борщ варив.
З цим я кашки скуштував,
А з найбільшим заспівав, заспівав.

Гай! Гай! Полетіли в гай.
На бабину хату сіли
Молочко пити,
Кашку їсти.

Утікай з дороги, котик,-
Бачиш, Оля йде навпроти:
Туп, туп, туп.
Наша Олечка іде,
Добре йде і не впаде-
От яка в нас Олечка!

Забавлянки вчили дітей оволодівати рідною мовою: спочатку відповідати на запитання одним- двома словами, а потім цілими реченнями:

- Киця мура, де ти була?
- У попа.
- Що робила?
- Кози пасла.
- Що запасла?
- Кусок масла.
- Де те масло?
- Киця з'їла.
- Де та киця?
- В ліс побігла.

- Ладуньки, ладусі, а де були?
- В бабусі.
- А що їли?
- Кашку.
- А що пили?
- Бражку.
- А що на закуску?
- Хліб та капустку.
- Гай, гай на бабину хату калачі їсти.

Летів горобчик:
- Джив, джив, джив!
А де мені сісти?
- На печі.
- А що мені їсти?
- Калачі.
- Гам!

- Зайчику, зайчику,
Де ти бував?
- У млині, у млині.
- Що чував?
- Там були кравчики,
Перебили пальчики.
Ледве я втік
Через бабин тік,
Та через колоду,
Та хвостом у воду-
Шубовсть!

Іде коза рогата,
Веде діток кошлата.
Ахто Кузю торкне,
Того Кузя штовхне.
Діти не зважали,
Кузю дратували.
Лиш маленька Настя
Стала боронити:
- Ой негарно, діти,
Кузю так дражнити.
Бо хто Кузю торкне,
Того Кузя штуркне.
Ме-ке-ке-ке!
Лічилки

Найпоширенішим способом розподілу ролей у дитячих іграх є лічилки. Лічилки - це невеликі поетичні твори, в основі яких лежить лічба.
Для лічилок властиве скандування та чітка ритмізована акцентуація кожного складу. Ведучий,виголошуючи лічилку, пальцем вказує на кожного із учасників гри. На кого випаде останній склад, той стає її персонажем або жмурилкою.
Гадуль, гадуль, гадулька
Десь там моя зозулька
По полю літала,
Пірячко збирала.
Вию, вию, завиваю,
кого хочу вибираю!

Попіл, попіл, попільниця
А де ж наша зозулиця?
Понад морем літала,
Синім оком кивала.
А ти, друже, не кивай.
А ти з города тікай!

Раз, два, три
Ти до мене не ходи,
Бо у мене чорний пес,
Як укусить, то умреш!

А між нами, хлопчаками,
Хтось не слухається мами
Раз, два, три,
Це, напевно, будеш ти!

Тікав заєць через міст-
Довгі вуха, куций хвіст.
А ти далі не тікай,
Рахувати починай.
Раз, два, три-
Вийди ти.

Сітка-вітка, дуб-дубки,
Поставали козаки,
Шабельками брязь
- Вийди, князь!

Раз, два, три, чотири, п'ять-
Вийшов зайчик погулять.
Як нам бути, що робити?
Треба зайчика зловити.
Будем разом рахувать
Раз, два, три, чотири, п'ять.

Їхав лис через ліс,
Поламав сто коліс,
Треба стать погадать,
Скільки йому грошей дать.

Раз, два, три, чотири,
Мене грамоти учили:
І читать, і писать,
І на конику скакать.
Бігли коні під мостами
З золотими копитами.
Треба стати погадати,
Що тим коням їсти дати.

Покотило, покотило,
По дорозі волочило
Сонце, місяць і зірки,
На кілочку вийдеш ти.
За горою кам'яною,
За стіною кістяною
Там щука-риба грала,
Золотеє перо мала,
Сама собі дивувала,
Що хороше вигравала.

Бігла лялька
Коло ковалька
В семи кожухах,
В трьох капелюхах,
В небо гляділа –
Злетіти хотіла.

Чижик, чижик на яслах
У червоних постольцях.
Хто не йде, хто не йде,
То все чижика дере.

Вовк розсівся на печі,
З тіста крутить калачі,
Вихопить з діжі шматок –
Раз – і стулить пиріжок.
Вовче тісто з рук упало,
А упало – то пропало.
Чорний пес хапнув пиріг –
І тікати скільки ніг.
Розбігаймось хто куди,-
Вовк біжить – чекай біди!

Над квіткою гуде бджілка,
Сидить у житі перепілка,
На черешні горобець,
А хто зловить – молодець!
Бігав заєць по болоту,
Він шукав собі роботу.
Він роботи не знайшов,
Сів, заплакав і пішов.

У нашого Омелечка
Невеличка сімеєчка:
Тільки він та вона,
Та старий, та стара,
Та Іван, та Степан,
Та Василь, та Панас,
Та той хлопець, що в нас,
Та дві дівки косатих,
Та два парубки вусатих,
Та дві Христі в намисті,
Та дві ляльки в колисці,
Та й усе!..

Чижик, чижик, чужинець,
Прехороший молодець,
По садочку скакав,
Пані Марію вітав: -
Пані Марія – полька,
Поший мені льольку,
А я тобі заплачу,
Ще й «чижика» заскачу.

Жмурилки.

Перед жмурилковими іграми, а також під час них, використовують жмурилки. Вони функціонально і структурно споріднені з лічилками, але відрізняються від них тим, що прикріплені лише до жмурилкових ігор.

Мидір, Сидір і Каленик
Збудували тут куреник.
У куренику сидять,
По варенику їдять.
В нас вареників немає,
Хто жмуритись починає?

Йшла Маринка на стежинку
Загубила там корзинку,
А в корзинці паляниця,
Хто її з'їв, тому жмуриться.

Вийшов кріт на гору
Й починає рити.
А на кого впаде слово,
Той буде жмурити!

Котилася торба
З високого горба.
А в тій торбі
Хліб-паляниця,
Кому доведеться -
Той буде жмуриться.

Раз, два, три, чотири, п'ять-
Ти, Васильку, вийди, сидь.
Будем далі рахувати-
Хочем в жмурки ми пограти.

Заклички

До найбільш поширених жанрів дитячого календарного фольклору належать пісні-заклички, які стосуються різних явищ природи - сонця, вітру, дощу. Їм властиві пряме звертання, закличні інтонації.
Заклички - це музично-поетичні твори, в основі яких лежить вірування в магічну силу слова. Старше покоління поступово втрачало цю віру, одначе основа таких уявлень лишалася жити серед дітей. Вони звучать найчастіше в період розквіту природи - навесні.
В основі закличок, як і в примовках, лежать прості вузькооб'ємні мелодії рецитаційного характеру.

Не йди, не йди, дощику,
зварю тобі борщику,
Поставлю ти в кутику
На зеленім прутику.
Поставлю ти на горі,
Щоб не з'їли комарі.
Прутик ся зламав,
Дощик перестав.

Не йди, не йди, дощику,
Дам тобі борщику.
У глинянім горщику.
Поставлю на дуба-
Дуб повалився,
Горщик розбився.
Дощику, дощику, перестань,
Та поїдем на баштан,
Та зірвемо диньку-
Тобі половинку.

Іди, іди, дощику,
Зварим тобі борщику,
Собі зварим кашки-
Стрибати гопашки.
Гопа, гопа, гопашечки,
Наїлися вже кашечки!

Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику.
Тобі каша, мені борщ,
Щоб густіший ішов дощ.

Іди, іди, дощику,
Відром, цебром, дійницею
Холодною водицею
Над нашою пашницею.
Хлюп, хлюп, хлюп.

Вийди, вийди, сонечко
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір'ячко.
На весняні квіточки,
На маленькі діточки.
Там вони граються,
Тебе дожидаються.

Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко,
З дідового полечка
На бабине зіллячко,
З бабиного зіллячка
На моє подвір'ячко.
А ти, хмара,- під татари,
А ти, сонце,- під віконце.

Ой вітре, вітроньку,
Прожени хмароньку,
Полий теплим дощиком,
Встели землю килимком.

Примовки

Різновидом закличок є примовки- своєрідні звертання до комах, птахів, води, лісу тощо. Це своєрідні дитячі заклинання.

Водо, водо холодная
Стечи з мене,
Нагрій мене.
А з кого стече,
Того сонце спече.

Зозуле рябенька,
Пташино маленька!
Закуй мені по звичаю,
Доки жити в світі маю?

Коровко, коровко,
Дай мені сиру,
Дай мені масла!
Я тебе, коровко,
Буду літом пасла.
Муравлі, муравлі,
Забирайте подушки,
Бо татари їдуть!

Равлику-павлику,
Висунь свої ріжки.
Тобі - два, мені - два,
Поділимось обидва.

До журавлів, щоб закрутилися в небі колесом:

Журавлі, журавлі,
Колесом, колесом,
Ваші діти малі
За лісом, за лісом.

Хто має ластовиння і вперше побачить навесні ластівок,
то кидає за ними камінцями і примовляє:

Ластівки, ластівки,
Візьміть собі веснівки.
Нате вам камінці,
Дайте мені рум'янці.

e-max.it: your social media marketing partner
Attachments:
Download this file (67754342.docx)67754342.docx26 Kb